Розвиток навичок: порядок важливіший за вік

Від утримання голови до впевненої дрібної моторики.

1. Тримає голову, лежачи на животі Час на животі кілька разів на день, іграшка трохи вище лінії погляду.
2. Перевертається в обидва боки Іграшка збоку, поза межею досяжності: дитина сама доводить рух до кінця.
3. Сидить без підтримки, руки вільні для гри Садити насильно не треба — навичка приходить із зміцненням спини на підлозі.
4. Повзає на руках і колінах Вільна підлога замість манежу. Ходунки цю навичку не тренують, а заміщують.
5. Ходить самостійно Простір без гострих кутів; босі ноги на твердій підлозі дають кращий зворотний зв’язок, ніж взуття.
6. Бігає і піднімається сходами приставним кроком Майданчик і нерівна поверхня — газон, пісок, сходи — роблять для рівноваги більше, ніж рівна підлога.
7. Будує башту з кількох кубиків Кубики більші за долоню: дрібні деталі поки потребують точності, якої ще немає.
8. Малює замкнене коло, тримає олівець пальцями Вертикальна поверхня — мольберт, аркуш на стіні — ставить кисть краще, ніж стіл.
9. Стрибає на одній нозі, ловить м’яч Ігри з правилами на майданчику. Окремі «вправи на координацію» дають менше, ніж звичайна гра.
10. Ріже ножицями по лінії, застібає ґудзики Ліплення, шнурівки, дрібний конструктор навантажують пальці по-різному — краще за прописи.
11. Пише букви, зав’язує шнурки Коротко й часто. Довге письмо виснажує руку швидше, ніж тренує її.

Від гуління до зв’язної розповіді.

1. Гулить, реагує на голос дорослого Розмовляти з дитиною й лишати паузу, ніби чекаєте відповіді: діалог починається задовго до слів.
2. Лепече склади («ба-ба», «ма-ма») Повторювати за дитиною її ж склади — так вона чує, що її «репліка» отримала відповідь.
3. Реагує на своє ім’я Звертатися на ім’я, а не «маля», і чекати, поки дитина обернеться.
4. Показує пальцем на те, що хоче показати Показувати самому й називати: «дивись, собака». Вказівний жест — прямий попередник слів.
5. Говорить кілька окремих слів осмислено Не вимагати повторити на замовлення. Слово закріплює вживання, а не тренування.
6. З’єднує два слова («мама дай», «тато тут») Розширювати сказане: дитина каже «сік» — ви кажете «хочеш сік».
7. Говорить короткими реченнями, зрозумілими сторонньому Читання вголос щодня. Книжка дає слова, яких немає в побутовій розмові.
8. Ставить питання «чому?» і чекає відповіді Відповідати коротко й по суті. «Бо так» зупиняє саме той механізм, який зараз працює.
9. Переказує, що сталося за день, у правильному порядку Питати не «як день?», а «що було спочатку?»: послідовність — це вже складна робота.
10. Розповідає історію з початком і кінцем, вимова чиста Слухати не перебиваючи. Якщо до школи лишаються стійкі заміни звуків — до логопеда.

Від пошуку захованої іграшки до розуміння правил і часу.

1. Стежить очима за предметом, що рухається Повільно вести іграшку в полі зору; швидкий рух дитина ще не супроводжує.
2. Шукає предмет, який заховали при ній Ку-ку й хованки з іграшкою під хустинкою — це і є тренування самої ідеї «предмет існує далі».
3. Вивчає предмети руками й ротом, дістає й кладе назад Безпечні предмети різної фактури. Іграшка з однією функцією швидко вичерпується.
4. Сортує предмети за розміром або кольором Побутове сортування — ложки, шкарпетки — працює не гірше за спеціальні набори.
5. Грає «понарошку»: годує ляльку, возить кубик як машинку Не виправляти сюжет. Умовність — велике досягнення, навіть якщо кубик «неправильна» машинка.
6. Розуміє «великий/маленький», «один/багато» Порівнювати вголос під час звичайних справ, а не на картках.
7. Складає пазл із кількох деталей, добудовує за зразком Дати спробувати самій до того, як підказати: підказка вчасна тоді, коли дитина вже застрягла.
8. Грає в рольові ігри з сюжетом і ролями Час і простір без розкладу. Рольова гра не запускається за п’ять хвилин між заняттями.
9. Дотримується правил гри й приймає програш Настільні ігри всією сім’єю, де дорослий теж програє й не робить із цього трагедії.
10. Рахує предмети, розуміє «вчора / сьогодні / завтра» Рахувати реальні речі й спиратися на розпорядок дня: час стає зрозумілим через події, а не через годинник.
11. Утримує увагу на нецікавому завданні 15–20 хвилин Побутові обов’язки з реальними наслідками. Це та сама витривалість, якої вимагає перший клас.

Від усмішки у відповідь до справжньої дружби.

1. Усміхається у відповідь на обличчя дорослого Обличчя близько, без екрана поруч. Усмішка у відповідь — перший діалог.
2. Впізнає близьких, тягнеться до них Стабільне коло дорослих. Прив’язаність будується на передбачуваності, а не на кількості вражень.
3. Грає в «ку-ку», копіює жести дорослого Ігри «по черзі»: ви — дитина — ви. Черга тут важливіша за сам жест.
4. Показує дорослому цікаве, ділиться увагою Реагувати щоразу, коли дитина показує. Так закріплюється сама ідея спільної уваги.
5. Грає поруч з іншими дітьми, не разом Це нормальний етап, а не проблема. Штовхати «іди пограйся з ними» зайве.
6. Виражає емоції словами, а не тільки криком Називати емоцію за дитину: «ти злишся, бо забрали». Назване почуття слабшає.
7. Проявляє співчуття: помічає, що іншому погано Показувати наслідок дії для іншого, замість «так не можна».
8. Грає разом з дітьми, домовляється про ролі Двір і садок дають це самі. Втручатися варто лише там, де діти справді не дають ради.
9. Чекає своєї черги, ділиться без нагадування Настільні ігри та спільні справи вдома: черга тренується там, де вона справді потрібна.
10. Має друга, якого називає на ім’я і за яким сумує Можливість бачитися поза садком чи школою. Дружба потребує часу без дорослих.